Стисла історія (виклад) винаходу поліграфа (детектор брехні).

      В давні часи було зафіксовано, що при допиті людини, яка скоїла злочин, страх, який вона відчуває перед можливістю викриття, супроводжується певними змінами її фізиологічних функцій.

      У 1877 році за допомогою гідроплетизмографу (пристрою, що вимірює пульс та кровонаповнення судин) італійській фізіолог Анжело Моссо під час обстеження пацієнтки випадково помітив зв'язок між вимірюванням тиску, пульсу та її емоційним станом. Подальші подібні експерименти підтвердили наявність цього сталого зв'язку.

      Експерименти А.Моссо мали суто лабораторний характер, він дійшов наступних висновків:
- страх є суттєвим компонентом брехні;
- такий страх може бути виявлений - можлива детекція брехні.

      Ці висновки сприяли проведенню досліджень з приміненням примітивних пристроїв, що були направлені на виявлення інформації, що приховує людина, по психофізіологічних реакціях...

      Пріоритет у практичному використанні психофізіологічного методу «детекції брехні» належить видатному італійському криміналісту Чезаре Ломброзо. У 1902 році Чезаре Ломброзо був задіяний до розслідування кримінальної справи і вперше в історії криміналістики описав випадок, який дозволив виправдати невинного підозрюваного за допомогою методу детекції брехні. Ще раз було підтверджено, що контроль фізіологічних реакцій людини може не тільки призводити до виявлення інформації, що приховується, але, що не меньш важливо, і сприяти встановленню невинності підозрюваного.

      У 1914 році ітілієць Віторіо Бенуссі використовував аналіз динаміки процесу дихання (вимірювання частоти та глибини) при проведенні допитів у тих, що підозрюються у здійсненні злочинів. Криміналіст Віторіо Бенуссі після проведення додактових досліджень та випробовувань дійшов висновку, що дихання поряд з тиском та пульсом, також є суттєвим показником у детекції брехні.

      Серед вчених того часу слід відмитити амеріканського психолога та юриста Вільяма Марстона, котрий у 1913 році почав планомірні наукові дослідження апаратурного методу «детекції брехні». У роки першої світової війни, коли боротьба з німецькими шпигунами набула особливої гостроти, національний дослідницький комітет США сформував групу психологів (в її склад був включений В. Марстон), якій було доручено оцінити можливості відомих методів «детекції брехні» для вирішення задач з контррозвідки. Після проведення відповідних вишукувальних робіт, вказана група дійшла висновку, що найбільш ефективним методом з тих що існували на той час є, так званий, "тест виявлення за допомогою альтернативного тиску", що був розроблений В. Мартсоном у Гарвардській психологічній лабораторії. Результативність цього тесту досягла 97%.

      Крім В. Мартсона значний внесок у впровадження психофізіологічного методу «детекції брехні» у практику розкриття злочинів вніс офіцер поліції Каліфорнії Джон Ларсон.

      Джон Ларсон зробив прилад, що дозволяв здійснювати безперервну реєстрацію показників кров'яного тиску, пульсу та дихання за допомогою самописцю. За допомогою даного апарату була проведена велика кількість перевірок осіб, що підозрювалися у карних злочинах, та була зафіксована висока точність результатів досліджень.

      У ті ж 20-ті роки під керівництвом Джона Ларсона почав свою діяльність Леонард Кіллер, який відіграв вирішальну роль у розвитку психофізіологічного методу «детекції брехні» у США. Він збудував перший поліграф - детектор брехні спеціально призначений для виявлення у людини інформації, що приховується (1933 р.), розробив першу методику перевірки за допомогою «детектора брехні» (1935), заснував першу фірму для серійного вироблення цих приладів та першу школу по підготовці спеціалістів у даній галузі. Саме Л. Кіллеру належить пріоритет впровадження поліграфу в системі відбору кадрів та профілактиці правопорушень у сфері бізнесу. На різних етапах вдосконалення поліграфу Кіллера решта вчених намагалася реєструвати до 19 показників (дихання, тремор, частоту пульсу, артеріальний тиск тощо). Але врешті решт, сучасний поліграф реєструє від 5 до 7 показників, 5 з яких було впроваджено вперше Кіллером та подальший розвиток поліграфу йшов шляхом підвещення точності показників, що реєструються та розробці нових методів тестування. Значний розвиток апаратурного психофізіологічного методу детекції брехні у США не залишався поза увагою, і у 20-ті роки цікавість до виявлення інформації, що приховує людина за допомогою лабораторних приладів з'явлеється відразу у декількох країнах.

      У СРСР психолог Олександр Романович Лаурія (пізніше - академік АПН СРСР) здійснював дуже популярний у експерементальній психології тих часів асоціативний метод та, працюючи у спеціальній лабораторії при Московській губернській прокуратурі, застосував метод для виявлення інформації у осіб, що здійснили важкі злочини.

      Олександр Лаурія у 20-х роках минулого століття розробляв методику, що дозволяє зафіксувати виникнення емоційних станів у динаміці мовних та рухоздійснюючих процесів людини у тих випадків, коли вона намагається приховати емоційну напругу, що вона відчуває.

      У 30-ті роки усі роботи по впровадженню детектора брехні у СРСР було припинено. Поліграф було визнано псевдонауковим експериментом з емоціями людини, що допитують. Відновилися вони лише у 60-ті, а у 70-ті роки були звернуті знову. Продовжували цікавитися цією тематикою лише спецслужби, які детально аналізували досвід впровадження поліграфу у США. Вони створювили в середені 80-х років перші зразки вітчизняного комп'ютерного поліграфу. І хоча український суд не визнає у якості доказів результати обстежень на поліграфі, працівники МВС використовують його у своїй оперативно-розшуковій діяльності.